Душевне життя і духовність людини

Під час навчання ви якраз і намагалися подолати хибні уявлення та рухались до істини.

Здатність людини керуватися ідеями, які визнані в суспільстві важливими, вміння підпорядковувати матеріальні інтереси суспільним і особистим ідеалам, як правило, не обов'язково реалізується нею кожної миті. Окрема людина іноді може діяти під впливом неусвідомлених психічних актів своєї душі. Прикладом можуть слугувати стани жаху та переляку, невгамовний голод чи спрага, відчуття болю і страждання, відчуття холоду та спекоти, дія у несвідомому стані тощо.

Оскільки вчинки, зумовлені неусвідомленим, можуть мати катастрофічні наслідки для суспільства, завжди усвідомлювалася проблема виявлення та стимулювання духовно спрямованої діяльності як протилежного бездуховному. Духовність постійно підкреслює важливість усвідомлення та почуття людиною того, що вона має керуватися у своїй діяльності ідеалами, ідеями, принципами, а не однохвилинними бажаннями.

Вчинки людей, що визначені духовним, як правило, називають доброчинними. Людину, здатну до доброчинності, називають доброчесною, тобто такою, що завжди дотримується загальновизнаних моральних норм поведінки. У свою чергу, людину, котра порушує суспільні норми, називають злочинною.

Оскільки в суспільстві кожен індивід є представником певної верстви населення (групи, народу, людності), тлумачення чеснот особистості може бути різним. Так, наприклад, поняття доброчинності з позицій раба має одне значення, а з позицій рабовласника — інше. Відмінність у розумінні сенсу цього поняття може мати принципово протилежний, суперечливий характер. Те, що вважається доброчинним з погляду рабовласника, вважається злочинним з погляду раба. Аналогічне спостерігається при порівнюванні доброчинного представниками двох ворогуючих народів, які перебувають між собою у стані війни. Хоча історія засвідчує, що така суперечність має тимчасовий характер, не можна заперечити, що стосовно певного періоду взаємозаперечні тлумачення доброчинного існують та визначають поведінку окремих людей чи груп.

Мінливість тимчасових тлумачень доброчинності свідчить, що існує об'єктивна, далеко не тимчасова підстава для визначення здатності індивіда керуватися загальними духовними нормами поведінки. Усвідомлення того, що окрема