Розділ IV А це означає, що будь-які зазначені вище способи передачі інформації у кінцевому підсумку зводяться до оперування словом. Мова не є відображенням дійсності, вона — система знаків, які створюються і використовуються людьми для умовного позначення речей і явищ, відображених у нашому мозку. Цим пояснюється той факт, що пізнання всіх народів світу відбувається за одними й тими ж законами логіки, тоді як результати їхньої пізнавальної діяльності реєструються за допомогою різних мов з різним граматичним порядком. Пригадаймо, що мова є також знаряддям мислення, регулювання людиною власних дій, знаряддям пізнання, засобом оволодіння суспільно-історичним досвідом та засобом закріплення результатів людського мислення. Про ці особливості мови Т.Г. Шевченко писав: Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого. А серце б'ється — ожива, Як їх почує!.. Загальновідомо, що слово — велика сила, здатна і "вбити" людину, і "піднести" її. Але цей союзник завжди готовий стати нашим зрадником. За образним висловом Г. Гейне, подібно до того, як випущена стріла, що розсталась із тятивою, виходить з-під влади стрільця, так і слово, що злетіло з вуст, не належить тому, хто його вимовив. Японська приказка говорить, що людині потрібно три роки, щоб навчитися говорити, і мало 60 років, щоб навчитися тримати язик за зубами, тобто — говорити там, де треба, тоді, коли треба. Є багато аналогічних приказок і в українському фольклорі. Мова — це особлива система культури, спеціалізована, інформаційно-знакова діяльність; це безпосередня діяльність думки, мислення, свідомості. Одиниця мови — слово — є єдністю значення і звучання, адже ми розрізняємо усну, писемну та внутрішню мову. Сутність мови найбільш зримо, чітко виявляється через аналіз співвідношення природних і штучних мов. Природні мови — це національні, "материнські" мови, як їх називають майже всі народи. Природною називається така мова,
|