Суспільне життя людини

тисячоліттями. За даними археології, на цій території залишався певний автохтонний антропологічний субстрат, який, хоча й не був слов'янським, проте сприяв безпосередній трансляції стародавньої індоєвропейської культурної традиції. Особливість етногенезу на цій території полягала в тому, що він характеризувався прямою трансляцією культурних традицій і цінностей в єдиному геокультурному руслі, яке дає змогу безпосередньо ввести в етнотворення українців тисячолітній досвід інших народів. Не випадково українська мова характеризується з-поміж більшості слов'янських мов своєю наближеністю до індоєвропейської мовної групи. Український орнамент успадкував риси орнаментів трипільської культури, не кажучи вже про її аграрні традиції. У цьому контексті природним є і те, що українська хата за всіма ознаками, аж до традицій білити глиною стіни, сягає скіфсько-сарматських часів. Український народний танець гопак містить певний код давньої слов'янської культури, що передає певну динаміку форм та структур рухів, конче потрібних для духовного та фізичного вдосконалення людини. Відомо, що слово "гоп", яке входило до індоєвропейської мови-основи, є водночас праслов'янською формою позначення пастуха, а сам гопак — сакральним дійством, через яке символічно передавались рухи крил птахів — жайворонка, яструба, голуба. Дослідники зазначають також зв'язок українського епосу з піснями пастухів стародавніх цивілізацій Сходу, включно з інструментарієм (сопілка, флейта, струнні). Цей глибоко вкорінений тисячолітній культурний досвід, накопичений в ареалі майбутньої України, трансформувався в епоху Київської Русі в етнокреативний чинник українського народу.

Київська Русь існувала як окрема унікальна цивілізація і типологічно подібна до таких найближчих до неї цивілізацій, як середньовічні візантійська та західнохристиянська. Як і кожна цивілізація того часу, вона була поліетнічною. Київська Русь становила цілісну самодостатню систему економічного, суспільно-політичного та культурно-релігійного життя й займала велику частину території Східної Європи. У її розвитку виділяють такі періоди: формування — VI — VIII ст., зростання — IX — X ст., розквіту — X — перша половина XII ст., диференціації — друга половина XII — перша половина XIII ст. і трансформації, коли на її тлі вже починають виявлятися