Людина і культура

речей людина може не знайти себе, почуватися дискомфортно, відлюднено, тобто перебувати у стані відчуження. Цивілізація може не влаштовувати людину, бути їй чужою. І людина тікає від культури, від самої себе.

Що ж перешкоджає цивілізованому суспільству задовольнити запити людини, забезпечити її самоутвердження і щастя? Більшість мислителів вбачає причину цього в бракові культури, тобто такого взаємозв'язку людини з предметним світом цивілізації, за якого існування останнього цілком підпорядковується розвиткові сутнісних сил людини. Якщо цього немає, суспільство стає ворожим їй, незважаючи на надбання техніки, технології, матеріальної культури в цілому, науки і освіти.

Отже, невід'ємною і суттєвою рисою сучасного цивілізаційного процесу має бути органічна єдність культури і цивілізації. Проте культура ніколи не поглинається цілком цивілізацією. Вона залишається жити порівняно самостійно як характеристика людського буття, як його смислотворче начало. Ось чому, якщо цивілізація виходить з-під контролю культури, то вона деградує.

§ 4. Історичність культури. Спадкоємність, традиції і новаторство в культурі

Реальністю культури є й те, що вона виявляє себе історично. Поза історією говорити про розгортання культури неможливо. Адже принцип конкретно-історичного підходу, про який ішлося вище, повною мірою стосується культури. Це означає перш за все, що при розгляді й оцінюванні тієї чи іншої культури не можна ігнорувати умови її формування.

Формуючи, розвиваючи людину, культура завжди є самотворчістю, результатом якої є постійне відтворення загальновизнаних цінностей, норм і смислів людської діяльності та постійне оновлення їх. Людина завжди у своїй культуротворчій діяльності перебуває між цими двома тенденціями, одна з яких прагне зберегти існуючі форми, тоді як друга спрямована на творення нових.

Саме тому попередні досягнення культури не відрізані від сучасності неперехідними межами. Вони у своїх неминущих