Розділ VIII не втрачаючи власної цілісності та якісної історико-типологічної визначеності, щедро ділилася власними культурними надбаннями, розвивалась і квітла, спадкоємно переймаючи від інших культур все життєдайне, людяне, гуманне. Духовною основою національної культури є самосвідомість нації, упредметнена в її святинях, у національній символіці, у звичаях, обрядах і ритуалах; її духовні почуття (національні, моральні, естетичні, громадські, родинні та ін.). Ці почуття та предмети їх (як-от: рідний край, рідні ріки, ліси, гори, образи національного епосу, дум, ідеали мужності, добра, чоловічої та жіночої краси, народна поетична символіка, мелодійний лад музики тощо) формують своєрідне для даного народу бачення світу, світосприйняття і світовідчуття, нарешті його світогляд. У своїй результативній формі цей світогляд кристалізується в народній мудрості. Сьогодні зрозуміло практично кожному: без культури, поза культурою ні про яке оновлення суспільства не може бути й мови. Саме тому розвиток культури має розглядатися у статусі найвищих пріоритетів. Суспільно-історичний досвід людства свідчить, що "некультурна істота" не може користуватися надбаннями цивілізації, не може створювати щось таке, що оцінювалося б як загальнолюдське надбання. Спроби побудувати справедливе суспільство поза загальноцивілізаційними надбаннями людства також приречені на невдачу. Тому висновок зі сказаного може бути тільки такий: потрібно освоювати загальнокультурні надбання сучасної цивілізації, культуру в усіх її формах і проявах — мистецтво і науку, філософію і релігію, моральну і правову духовність, свята і обряди, загальнолюдське в них і національне — все, що формує мудрість, любов, віру, справді людяне в людині, розвиваючи творчість на засадах високих гуманістичних цінностей та пріоритетів. Що стосується України, то відродження і розвиток культури, зростання її людинотворчого потенціалу є необхідною умовою повернення країни до загальноцивілізаційних засад суспільно-історичного розвитку людства.
|