Розділ I • "Я — ПРИРОДА" — екологічна свідомість та ставлення до навколишнього середовища; • "Я — УНІВЕРСУМ" — витоки світогляду, релігійних та філософських ідей, роздуми про сенс життя та смерть. Отже, соціалізація є процесом засвоєння індивідом певної системи знань, норм та цінностей, які дають змогу функціонувати йому як повноправному члену суспільства. Вона охоплює як соціальноконтрольовані процеси цілеспрямованого впливу на людину, тобто виховання, так і стихійні, спонтанні процеси, які спричиняють вплив на її формування. Найважливішою формою соціалізації є звичаї та традиції, у світі яких людина живе від народження до смерті. Адже суспільство — це світ звичаїв, що регулюють мораль, форми спілкування, самовираження тощо. Іншою важливою формою соціалізації людини є державно-правові норми. Ще однією універсальною формою соціалізації є мова як особлива інфраструктура суспільства. § 4. Сутність людини та сенс людського життя Будь-який феномен може бути осмислений неоднозначно — або через його порівняння з іншими сутностями чи явищами, або через розкриття його власної унікальної природи. Феномен людини не є винятком. Тому відсторонене вивчення людини передбачає осмислення її відносин з природою, суспільством, Богом і самою собою. Проникнення в таємницю людини "зсередини" передбачає осягнення її тілесного, емоційного, морального, соціального та духовного буття. Релігія розглядає як вищу цінність Бога. Тому таємниця людини у цій системі мислення (типі світогляду) виявляється або принципово недосяжною, або віднесеною до сутності божественного. Людина є суперечливою єдністю духу (душі) і природи (тіла), якісно протилежних одне одному як величне і низьке (Августин Блаженний уявляв душу як незалежну від тіла і ототожнював її з людиною, Фома Аквінський розглядав людину як єдність тіла і душі, як істоту проміжну між твариною і ангелами). Тут простежується прагнення людини не лише пізнати власну сутність, а передусім прилучитися до вищої сутності — Бога. Тобто сутність людини зводиться до пізнання
|