Душевне життя і духовність людини

Уся наявна матеріальність безпосередньо належить до XX ст. Сцена, реквізит, актори, повітря, пил, електромагнітне поле тощо — безсумнівно сучасні. Лише за певного рівня розвитку духовності (театральної культури) глядач стає у певне відношення до подій, що відбувалися дві тисячі років тому. У таких випадках вважають, що спрацювала "духовність", адже артистам вдалося створити певний образ подій, які фізично не відбуваються тут і тепер.

Також виявлення духовності можемо спостерігати у творчості окремого вченого, інженера-конструктора. Математик взаємодіє з ідеальним трикутником, квадратом, хордою, гіпотенузою та ін., які нікому ніколи не траплялися, які визнаються неіснуючими реально, які принципово неможливо побудувати матеріально. Фізики вживають поняття "тіло, на яке діє лише одна сила або не діє жодної"; "абсолютно чорне тіло", "ідеальний газ" тощо, які визнають суто абстрактними об'єктами, що не можуть існувати у дійсності. Конструктор проектує двигун, який більше, ніж існуючі двигуни, має бути наближеним до двигуна з ідеальним коефіцієнтом корисної дії, що існує в уяві та ніколи не буде створений реально.

У наведених прикладах дії людей спонукає духовність.

Творча, сповнена духовності людина спроможна перетворити камінь на витвір мистецтва, дерево — на історичну пам'ятку, залізну руду — на залізничну колію, тобто зробити так, щоб природа існувала згідно з ідеями, які люди визнають як силу духу і як такі, до яких прагне душа.

Оскільки духовність визначають як здатність людської душі керуватися не тільки тілесним, а й духовним, духовність треба розуміти як таку властивість душі, що дає змогу людині ставити матеріальне в залежність від ідеального.

У різні епохи по-різному тлумачилося походження духу, душі та духовності. Залежно від способів теоретичного вирішення цієї проблеми мислителі поділялися на табори, школи, що дотримувалися протилежних поглядів. Однак, якщо увага мислителя зосереджується не на абсолютизації проблеми походження їх, а на дослідженні їхнього місця в суспільстві, житті окремої людини, виявленні специфіки їхнього формування та функціонування, здебільшого зникає підстава для протистояння науковців і богословів, матеріалістів і ідеалістів. Виникають засади для поєднання теоретичних