Розділ III

§ 6. Прекрасне і потворне

Наші уявлення про прекрасне і потворне зумовлюються передусім світоглядними принципами. Це уявлення еволюціонує в контексті соціально-культурних обставин, у духовній атмосфері певного історичного часу. І хоча релігійні, натуралістичні, ідеалістичні, матеріалістичні вчення істотно відрізняються між собою, вони майже одностайні, коли йдеться про красу. Ця одностайність окреслюється тим, що краса є духовно-естетичною цінністю. Тому виявлення краси можливе тільки через бачення співвідношення прекрасного і потворного. Прекрасним називають те, що дає людині естетичну насолоду і задоволення від взаємодії з ним.

Прекрасне — це почуття й усвідомлення людиною того, що здатне приносити їй естетичну насолоду і задоволення.

Єднання частин у таке ціле, у якому виявляється прекрасне, називають гармонією. Переживання образу краси, естетична насолода виникає завдяки виявленню найбільш оптимального єднання форми та змісту, структурно впорядкованого розмаїття в певну цілісність. Визначають красиве відповідно до певного системоорганізуючого принципу конкретної цілісності. Визнання чогось як красивого здійснюється лише через ціннісне відношення до чогось, воно зумовлене світоглядними орієнтирами конкретної людини.

Ця здатність явища, події чи предмета відповідати певному ціннісному відношенню у всіх складових викликає те специфічне задоволення, яке називають естетичним.

У сфері духовності краса здебільшого виступає як певний символ ідеальних культурних цінностей. Різні народи та епохи мають різні канони краси. Особливим проявом краси є художній образ, поширений у мистецтві. Витвори мистецтва як форма об'єктивізації уявлення про ідеал прекрасного стають предметно-чуттєвим символом краси, еталоном, взірцем, який зрозумілий багатьом і сприймається особливо яскраво, гостро виявленими чуттями. Тому саме мистецтво є найпоширенішою формою виховання здатності чуттєво сприймати та виявляти єдність частин у певному цілому, використовуючи для цього зразки прекрасного, гармонійного поєднання.