Розділ III

Саме в цьому розумінні поняття "благо" наближається до категорій добра і цінності й нерідко ототожнюється з ними. Втім, починаючи з античних часів, благо розуміється або як вища цінність (самоцінність), або як її субстанційна основа: "Благо є те, що людина цінує". У такому разі цінність виступає як міра блага, визначає його межі. Якщо цінність (речей, вчинків) є порівнянним поняттям, то благу така властивість не притаманна, його не може бути "більше" або "менше".

Добро — це почуття й усвідомлення людиною своєї здатності творити благо.

Поняття "зло" у загальній формі означає те, що є негативним, справляє руйнівний вплив на людину у її природних і суспільних проявах. Існує таке зло, як зло фізичне (біль, хвороба, екологічна криза), соціальне (війна, економічна криза), моральне (жорстокість, підступність, пихатість, брехливість тощо). Добро органічно взаємопов'язане зі своєю протилежністю — злом. Ці поняття органічно поєднані з відповідними емоціями. Добро і зло — не лише усвідомлюються, а й чуттєво переживаються.

Зло — це почуття і усвідомлення людиною своєї здатності робити шкоду.

Слід зазначити, що добро і зло можуть бути двома протилежними властивостями одного й того самого явища. Наприклад, вчення про мікросвіт і його застосування в енергетиці — це добро, а загроза термоядерної війни, яка виникла лише завдяки розвитку фізики мікросвіту, — зло. Тому поняття "добро" розкриває свій зміст у повному обсязі лише через співвідношення з поняттям "зло".

Уявлення про добро і зло упродовж століть змінювалися. Ці зміни спричинені об'єктивним розвитком взаємин між людьми, мінливістю суспільних взаємозв'язків, культури. Тому уявлення про добре і зле можуть бути істотно відмінними у різних народів, а то й протилежними. Наприклад, добре відома проблема пояснення фактів існування зла у світі, що має принципове значення для релігійних віровчень. Адже якщо Бог є кінцевою причиною всього сущого, то, очевидно, він має нести відповідальність і за суспільне зло?

Були вчення, які пояснювали зло існуванням "темного начала". Однак канонічне для християнства вирішення було запропоноване Августином Блаженним (354—430 н. е.). Він