Розділ IV

встановити закономірні зв'язки речей, явищ, процесів, та з працелюбною бджолою, яка збирає нектар з різних квітів, переробляє його і створює солодкий мед. Саме останню він образно вважав тим, що має наслідувати справжній філософ, учений і загалом кожна мисляча людина.

Будь-яка пізнавальна активність, як ми спробували встановити, в кінцевому підсумку спрямована на задоволення матеріальних та духовних потреб людей і пов'язана, прямо чи опосередковано, з доцільною практичною діяльністю. Тому процес пізнання є не чим іншим, як взаємодією суб'єкта пізнання з об'єктом пізнання.

Особливості цього процесу розкриваються через відповіді на низку запитань, які в історії світоглядної культури отримали назву проблеми пізнання. Серед цих проблем особливим є питання про те, хто і що пізнає, а також те, які взаємовідносини між тим, хто пізнає, і тим, що пізнається, тобто проблема суб'єкта і об'єкта пізнання.

Під суб'єктом пізнання слід розуміти людину або ту чи іншу спільноту (соціальну групу, клас, націю, суспільство, в певному відношенні — людство в цілому), коли вони не просто відображають дійсність, а утворюють знання.

Але людина має різний рівень розвитку й історично, й у віковому, освітньому, професійному, інтелектуальному, психологічному відношеннях. Історія свідчить, що доти, поки досвід людства не був достатньо багатим, знання про світ було обмежене сферою, яка нині називається буденною, емпіричною (досвідною). У стародавньому суспільстві пізнання, по суті, завершувалося знаннями, які ми називаємо міфотворчістю, тобто знання мало переважно не пояснювальний, не прогнозуючий, а констатуючий, вказівний характер. Основною причиною цього був суб'єкт пізнання, зокрема брак досвіду людини і людства, яке перебувало на світанку свого земного існування.

У міру розвитку людини, людства конкретний споглядальний буденний характер діяльності суб'єкта поступово переростає в процес переважання в пізнанні пояснення (це ми бачимо в релігійному світогляді), а потім підноситься до рівня системи знань, у яких відбувалось і міфологічне констатування фактів, і релігійне пояснення, і утворення нової сфери функціонування знання — визнання сили людського пізнання, вибір оптимальних