Розділ IV

суб'єктивність людського пізнання. Вважаючи, що будь-яке знання є лише відносним, релятивізм заперечує об'єктивність істини, вважає, що в наших знаннях не відображається об'єктивна дійсність.

Ж.-Ж. Руссо, французький просвітитель, якось висловив думку, що "тисячі шляхів ведуть до помилкових думок, до істини — лише один". Тому в реальному процесі пізнання, складному й суперечливому, завжди є місце для заблудження (як еквівалент вживаються такі слова, як хиба, похибка, омана) — перекрученого, хибного усвідомлення дійсності, зумовленого в кожний даний момент обмеженістю наших знань та суспільно-історичної практики. Але заблудження слід відрізняти від брехні, як свідомого перекручення істини в інтересах групи людей чи спільнот, та від помилок, що виникають внаслідок неправильних дій.

Важливе значення у пізнанні має питання про критерій (мірило) істини, яке по-різному вирішується різними філософськими напрямами та школами. Виходячи із сучасного стану науки, зокрема філософії, можна виділити щонайменше три таких критерії.

• Практика як критерій істини. Теоретична діяльність, процес пізнання дійсності нерозривно пов'язані з практикою (історичним досвідом, життєдіяльністю всього людства). Рівнем розвитку практики (виробничої, соціально-історичної) зумовлюються обсяг і характер набутих знань. У єдності практики й теорії здійснюється діяльність — процес практичного і теоретичного освоєння дійсності.

Практика є абсолютним і відносним критерієм істини: абсолютність її полягає в тому, що всі знання здобуваються і перевіряються практикою; відносність — у тому, що не всі наукові істини перевіряються практикою, залежно від умов і можливостей.

• Доведеність знання або положення.

• Несуперечливість положень одне одному.

§ 7. Розуміння методу пізнання та закону

Метод (від грецького метод — буквально: шлях до чогось) — у найширшому значенні — спосіб досягнення мети, певним чином упорядкована діяльність. Як засіб