Людина і природа

має позитивних вимірів. Людина ж створена за образом і подобою Божою, її природна частина потребує постійного духовного приборкання, адже життя — це боріння божественного начала (душі) з гріховним природним началом (тілом). Щоправда, наявним був і інший підхід: оскільки природа є божественним творінням, то в ній потрібно шукати раціональне начало, закладений у ній божественний план. Тому природа розуміється як книга, виходячи з того, що Бог дав людям дві книги — Святе Письмо,  або Біблію, та Книгу Природи.

Уже в античному мисленні знаходимо обґрунтування ідеї гармонії людини і природи. З одного боку, людина є частиною природи ("мікрокосм"), у ній немає нічого, чого не було в космосі в незмірно більших розмірах. Подібно до того як тіло людини складається з елементів, розсіяних у космосі, так і розум людини є частинкою світового розуму. З іншого — сам космос розглядався як якийсь живий і досконалий, упорядкований організм, підпорядкований певному ритму, логосу, закону. Життя природи наділялося антропоморфними властивостями.

В епоху Відродження відбувається відкриття краси і величі природи, яка розглядається як джерело радощів, насолод (згадаймо неперевершені шедеври живопису того періоду). Можна говорити про культ природного, тілесного в самій людині, про антропоцентричний характер філософії Відродження і становлення наукового вивчення природи і людини.

По-новому переосмислюється й релігія, панує пантеїзм (від латинського пан — усе і теос — бог) — філософсько-релігійне вчення, за яким бог є безособовим началом, розлитим по всій природі, тотожним з нею. "Світ є розгорнутим існуванням Бога, а Бог — згорнутий стан світу, — вважав німецький учений М. Кузанський (1401—1464). — "Бог є природа".

Надалі у філософії та естетиці романтизму природа розглядається яr притулок, протиставлений розбещеній і ганебній цивілізації. Французький просвітитель і філософ Жан-Жак Руссо категорично заявляв, що перехід людини від природного стану до соціального є джерелом усіх її нещасть, закликав до повернення до природи. Подібні заклики можна почути й у наш час (наприклад, "назад до печер", "назад до природи" тощо).