Людина і культура

плану в людині. Однак ці цінності ми не можемо назвати культурою.

Також нагадаємо, що ми, люди, зазвичай буваємо в захваті від нічної тиші, виблискування ранкової чи вечірньої зорі, загадкового шелесту дерев у лісі, витвореної сонячним світлом і водою райдуги. Усе це сприймається, переживається і цінується людиною як таке, що є високим і урочистим — проте це ще не культура.

Не є культурою реальні факти, події, властивості багатьох речей, які у процесі пізнання та оцінювання з боку людини викликають у неї почуття співучасті, захоплення, любові або, навпаки, — почуття ненависті і презирства. Ці різноманітні задоволення і незадоволення складають тільки те, що в суспільстві називають смаком. Смаки бувають різні: гарне, приємне, прекрасне, делікатне, ніжне, витончене, благородне, величаве, цнотливе, священне тощо. Але гарний смак — то не завжди культура. Це тільки один із кроків до культури. Адже недарма говорять: "Він милий мені не тому, що гарний, а гарний тому, що милий".

Отже, культура — це не просто будь-яка цінність, а тільки та, яка стає надбанням людини і людства. Однак це і не просто будь-яке ціннісне надбання, а таке, що є працездатним у соціумі, тобто в конкретно визначених суспільно-історичних відносинах, створених людиною, людством відповідно до матеріальних і духовних потреб та інтересів.

В образі культури постає, таким чином, особливий спосіб людського буття у світі, який є творцем вищих духовних цінностей та матеріальних форм їхнього втілення. Отже, культура як сфера соціального буття перетворює сутнісні сили (основні здатності) людини в те, що ми називаємо мудрим розумом, благими почуттями, сильною і відповідальною волею, добром, правдою, красою, любов'ю, вірою, надією тощо. Саме завдяки окультуренню сутнісних сил людини з'явились художні полотна й архітектурні споруди, наукові досягнення і освіта, результати матеріального виробництва і мораль, поетична творчість і вихованість людини.

І нарешті, найбільш вагомим аргументом на користь визначення поняття культури як ціннісного надбання, що має насамперед конструктивний характер функціонування, є визнання самою людиною себе як найбільшої цінності і єдиної