Світогляд як найвища форма самоусвідомлення

стверджував, що пізнати світ людина може, лише пізнавши душу людини і її справи, і в цьому — основне завдання філософії; Платон, котрий створив оригінальні вчення про буття, Бога, світ, душу, пізнання, моральність і суспільство (ідеальний світ Платона протистоїть звичайному світові не тільки як абстрактне — конкретному, сутність — явищу, оригінал — копи, а і як добро — злу); Арістотель, філософія якого є спробою розібратися в існуючому, розкрити його структуру, знайти в ньому головне, визначити його по відношенню до неіснуючого. Арістотель дав визначення основного закону буття, спираючись на категоріальний аналіз існуючого, причинний аналіз субстанції, вчення про можливість і сутність. Це визначення звучить так:суть буття — його форма, формою всіх форм є Бог, а людина є особливою формою — єдністю тіла і душі, де "душа є тим, що робить тіло живим".

Новим якісним стрибком у розвитку філософської думки була середньовічна філософія. Вона мала яскраво виражений релігійний характер. Ця філософія намагалася дати ідеї Бога теоретичне обґрунтування, тобто показати, що усвідомлення божественної сутності є необхідною умовою людського життя взагалі й творення світобачення зокрема. Шлях до Бога мав пройти через людину — ось основний світоглядний висновок філософії Середньовіччя. Поряд із філософськими знаменитостями того періоду (Ібн Сіна (Авіценна), Ібн Рошд (Аверроес), Роджер Бекон, Дуне Скот та ін.) особливе місце посідають Фома Аквінський і Вільям Оккам. Фома Аквінський намагався поставити філософію на службу релігії, водночас розмежовуючи філософію і релігію, знання і віру, доводячи можливість гармонії між ними, а також необхідність їхнього співіснування. Відповідно він розрізняв істини розуму і одкровення. Водночас у філософії Середньовіччя людина відкриває і проголошує в собі нестримну здатність до освячення не лише Бога (розуміння його святості, унікальності), а й самої себе, що йде за вічним покликом утвердження своєї особистості. Темрява Середньовіччя штовхала людину до світла, яким вона бачила саму себе — особистість суверенну і незалежну. Мабуть, саме тому Вільям Оккам запропонував досить оригінальне твердження про суверенність людини і народу. Кожен член суспільства, вважав Оккам, має право брати участь в управлінні державою, влада має встановлюватись