Світогляд як найвища форма самоусвідомлення

"Природа — причина самої себе!", де говориться про нерозривність, єдність субстанції, природи, людини і Бога, возвеличується людина — титан розуму і мислення, котре Б. Спіноза розглядав як органічну єдність інтелекту і волі.

Таким чином, філософія Нового часу (в системі відношення "людина — світ") дає таке теоретично-практичне надбання, що возвеличує людину у світі як вільну істоту, якій дається свобода завдяки її здатності виробляти знання і використовувати їх на своє благо.

Значною подією в розвитку суспільної думки стала Філософія XVIII ст., в якій відношення "людина — світ" тлумачиться через призму світобачення, що висвічує людину як істоту, котра, визначаючи своє місце у світі, доходить висновку, що це місце завжди конкретно історично визначене, тобто має свій неповторний період існування. Упродовж свого існування людина прагне природної гармонії у відношенні "людина — світ". А якщо людина живе не за законами природно визначеної гармонії, то в неї органічно виникає думка: "Так жити не можна!". Філософія XVIII ст. стала теоретичним обґрунтуванням ідеї необхідності соціально-економічних і соціально-політичних перетворень, що мало наслідком вибух соціальних революцій (наприклад, Велика французька революція 1789—1794 pp.). Цю філософію гідно представляють такі імена, як Ф. Вольтер, Ж.-Ж. Руссо, Ж. Ламетрі, Д. Дідро, П. Гольбах, К. Гельвецій.

XVIII ст. породило, а XIX ст. пестило німецьку класичну філософію, яку представляли І. Кант, Й. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. Гегель, Л. Фейербах.

Незважаючи на розмаїття ідей, цих філософів єднало багато спільного. Вони вважали, що філософія покликана критично самопізнати людську життєдіяльність; предметом спеціального філософського дослідження є людська історія і людська сутність; філософія є наукою гуманістичної спрямованості.

Німецька класична філософія стала високопрофесійною, надзвичайно абстрактною та узагальненою системою філософського освоєння дійсності. Ця філософія розробила цілісну діалектичну концепцію розвитку, виробила певні загальні принципи підходу до проблеми історичного розвитку.

Німецькі мислителі розробили і дали своє, оригінальне розуміння проблем науковості філософії, онтології, гносеології,